31 липня 2024: полон, Азов і слід у Малі

31 липня 2024 Україна зажадала від Росії пояснень щодо смерті в російському полоні українського військовополоненого Олександра Іщенка. За наявними повідомленнями, його разом з 21 іншим захопленим українським військовим судили за належність до бригади «Азов», яку російська сторона звинувачує у зв’язках з ультраправими. Сам факт групового процесу над полоненими, які обороняли Маріуполь, і смерть одного з обвинувачених у неволі поставили питання про умови їхнього утримання.

Облога Маріуполя тривала з 24 лютого по 20 травня 2022 року, тож до дати вимоги минуло більше двох років. Саме з тих боїв походить значна частина українських полонених, чия доля залишалася предметом дипломатичного тиску Києва.

Окремий сюжет: Малі

Наприкінці липня 2024 року з’явився й інший безпековий сюжет. 29 липня Головне управління розвідки України заявило, що допомагало туарезьким повстанцям у боротьбі проти найманців групи «Вагнер» у Малі. Йшлося про бій під Тінзаватеном: він відбувався 25–27 липня 2024 року поблизу малійсько-алжирського кордону. Повстанці знищили колону урядових військ у засідці та завдали істотних втрат бійцям ПВК «Вагнер», частину яких узяли в полон. Як стверджується пізніше, це були найбільші втрати росіян за весь час присутності ПВК на Африканському континенті.

Що поєднує ці події

Обидва повідомлення стосуються війни Росії проти України, хоча географічно розведені. Першим є питання відповідальності Росії за поводження з полоненими. Другим є заява української розвідки про участь, нехай і непряму, у далекому конфлікті, де на іншому боці були російські найманці. Заява ГУР є твердженням самого відомства; інших підтверджень у матеріалах немає.

За цими двома епізодами видно, що 31 липня 2024 року протистояння точилося не лише на лінії фронту: воно охоплювало долю полонених і зовнішні напрями, де Київ заявляв про власну роль.