16 березня 2022: санкції, допомога й сигнали про компроміс

16 березня 2022 року кілька паралельних процесів — військова допомога Україні, санкційна відповідь Москви та дипломатичні заяви — склалися в доволі суперечливу картину. Нижче — розбір того, що було відомо про ці рішення на той момент.

Допомога: від бюджету до конкретних систем

У цей день президент США Джо Байден оголосив про ще 800 мільйонів доларів «безпекової допомоги» Україні. До пакета увійшли 800 протиповітряних систем, тисячі протитанкових ракет і збройні бойові дрони. Перелік показує, на які види озброєнь робилася ставка у відсічі російському вторгненню.

Попереднього дня, 15 березня, Байден підписав бюджетний закон на 1,5 трильйона доларів, який передбачав 13,6 мільярда доларів допомоги Україні. Отже, оголошення 16 березня стало продовженням уже закріпленого бюджетного рішення.

Того ж 15 березня Сенат США одностайно ухвалив двопартійну резолюцію, яка визнавала президента Росії Володимира Путіна воєнним злочинцем і закликала до розслідування Міжнародним кримінальним судом. Додатково США запровадили нові санкції проти білоруського президента Олександра Лукашенка.

Відповідь Москви: дзеркальні обмеження і риторика

Росія 15 березня внесла до санкційних списків Байдена, держсекретаря Ентоні Блінкена, міністра оборони Ллойда Остіна, директора ЦРУ Вільяма Бернса та колишню держсекретарку Гілларі Клінтон. У Москві пояснили це відповіддю на санкції США проти російських посадовців. Окремо заборону на в’їзд до Росії запровадили щодо прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, міністерки закордонних справ Мелані Жолі, генерала Вейна Айра та більшості членів канадського парламенту.

У ці дні санкційний обмін мав переважно символічний вигляд: обмеження на в’їзд стосувалися посадовців, а не економічних ланок. Проте сам масштаб, зокрема включення більшості канадських парламентарів, свідчив про бажання Москви відповідати на кожен крок зеркально.

У внутрішньополітичному вимірі 16 березня Путін звернувся до міністрів щодо ситуації в Україні та російської економіки. Він заявив, що російських «зрадників» і «покидьків» виплюнуть, як комаху, що випадково залетіла до рота, і звинуватив так звану «п’яту колону» в спробі зруйнувати країну зсередини. Така риторика була спрямована всередину країни, а не до зовнішніх партнерів.

Дипломатичний сигнал

На тлі цього міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що є надія на компроміс, спрямований на припинення вогню. Заява прозвучала в той самий день, коли президент Росії говорив про «п’яту колону», тож дві тези — жорстка внутрішня риторика і готовність до компромісу — співіснували в публічному просторі одночасно.

Попереднього дня президент України Володимир Зеленський визнав, що Україна не зможе вступити до НАТО. Це була одна з помітних публічних заяв Києва щодо безпекових рамок у перші тижні вторгнення.

Політична підтримка й внутрішні процеси в Україні

15 березня прем’єр-міністри Польщі, Словенії та Чехії приїхали потягом до Києва, де зустрілися із Зеленським і прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. Мета візиту — продемонструвати «безумовну підтримку» Європейського Союзу суверенітету й незалежності України. Сам формат поїздки до столиці під час війни був політичним повідомленням.

У Верховній Раді України 15 березня позбавили депутатського мандата Іллю Ківу з проросійської «Опозиційної платформи — За життя». Ще четверо депутатів вийшли з партії. Це свідчило про зміни в політичному ландшафті парламенту.

Що з цього випливає

За фактами цих двох днів можна виокремити три лінії. По-перше, західна підтримка Україні мала і фінансовий вимір (бюджетні 13,6 мільярда), і предметний (системи ППО, протитанкові ракети, дрони). По-друге, Москва відповідала зеркальними санкціями та внутрішньою мобілізаційною риторикою. По-третє, дипломатичні заяви про можливий компроміс звучали паралельно з цими кроками, не скасовуючи їх.

Поза українським контекстом 14 березня міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян звернувся до Мінської групи ОБСЄ з проханням допомогти розпочати мирні переговори з Азербайджаном.