2 березня 2022: дипломатія і тиск у перші дні вторгнення

2 березня 2022 року російський опозиційний лідер Олексій Навальний закликав до нових антивоєнних акцій у Росії та в усьому світі, а також до протестів проти президента Володимира Путіна. Цей заклик увінчав кілька днів, коли політичні рішення довкола війни ухвалювалися майже щодня й у кількох напрямках одночасно.

Європейський трек

Найпомітнішим інституційним кроком стала заявка України на членство в Європейському Союзі. 28 лютого 2022 року президент України Володимир Зеленський підписав її. Того ж дня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн заявила, що Україна згодом має вступити до ЄС, бо це країна, яку в Євросоюзі хочуть бачити в європейській сім'ї. 1 березня Європейський парламент формально прийняв заявку.

За два дні політичний сигнал із Києва отримав відповідь у Брюсселі та Страсбурзі. Рішення про членство, звісно, було попереду, але сама швидкість процедурних кроків показує, що Київ розглядав європейську інтеграцію як частину відповіді на війну.

Санкції та військова допомога

Паралельно країни розширювали тиск на Росію. 1 березня прем'єр-міністр Андорри Хав'єр Еспот оголосив, що внесе до парламенту в терміновому порядку законопроєкт, який дозволить Генеральній раді ухвалити нормативну базу для економічних санкцій проти Росії. Йшлося про заморожування банківських активів 700 осіб і 50 компаній, пов'язаних, за оцінкою ЄС, із вторгненням. Для Андорри це був перший випадок застосування санкцій проти іноземної держави.

У військовій площині 28 лютого українські льотчики почали прибувати до Польщі, щоб перейняти винищувачі, передані країнами ЄС. Український уряд говорив про 70 літаків: 28 МіГ-29 із Польщі, 12 зі Словаччини, 16 з Болгарії та 14 Су-25 з Болгарії. Болгарський прем'єр Кирил Петков заявив, що відхилив такий запит. Верховний представник ЄС із питань безпеки Жозеп Боррель згодом уточнив, що передачі здійснюють двосторонньо окремі держави-члени, а не сам Євросоюз. Цей епізод показав розрив між тим, що оголошував Київ, і тим, що готові були підтвердити столиці.

Переговори й посередники

Дипломатичний трек розвивався у двох вимірах. 28 лютого радник президента України Михайло Подоляк оголосив, що мирні переговори почалися; на них українська сторона вимагала припинення вогню. Того ж дня адміністрація президента Франції Еммануеля Макрона повідомила, що під час телефонної розмови Путін підтвердив готовність узяти зобов'язання припинити удари по цивільних і цивільній інфраструктурі та убезпечити основні дороги.

1 березня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба попросив Китай допомогти посередництвом для припинення вогню. Китайський міністр закордонних справ Ван І відповів, що Китай готовий допомогти Росії та Україні дійти згоди й посередничати. Пекін також висловив жаль через конфлікт.

Невизначеність довкола Білорусі

Ще одним політичним питанням була роль Білорусі. 1 березня високопосадовець українських сил територіальної оборони повідомив, що підрозділи Сухопутних військ Білорусі увійшли до півночі Чернігівської області. Офіс президента України заявив, що доказів цього немає. Раніше Білорусь стверджувала, що не відправлятиме свої збройні сили в Україну. Розбіжність між оцінками двох українських джерел свідчила, наскільки складно було тоді відстежувати події на місцях.

Того ж дня, за українськими розвідувальними даними, Збройні сили України зірвали план замаху на Зеленського: було знищено групу чеченських бойовиків, відомих як кадировці, які 26 лютого намагалися проникнути до Києва.

Що показує ця добірка

Сукупність подій 28 лютого – 2 березня 2022 року демонструє кілька паралельних ліній тиску: європейська інтеграція, санкції, постачання техніки, переговори та заклики до протестів у самій Росії. Заклик Навального вписувався в цю картину як спроба додати внутрішній російський вимір до зовнішнього тиску. Які наслідки матимуть ці кроки, на той момент залишалося відкритим: переговори тільки розпочалися, а заяви про гарантії безпеки цивільних зводилися до обіцянок.