27 лютого 2022: дипломатія і ядерна ескалація одночасно

27 лютого 2022 року, на четвертий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, політичні рішення ухвалювалися одразу в кількох площинах: переговорній, військово-стратегічній та міжнародно-правовій. Саме їхнє накладання робить цей день показовим для аналізу.

Ядерний сигнал на тлі переговорів

Найгучнішим рішенням дня стало розпорядження президента Росії Володимира Путіна привести ядерні сили в стан підвищеної готовності. Мотивував він це «агресивними заявами» членів НАТО. Таке рішення не мало прямого військового ефекту на полі бою, але змінювало рамку, в якій діяли решта учасників: будь-яка пропозиція посередництва чи підтримки Києва тепер розглядалася з огляду на ядерний чинник.

Уже 26 лютого Путін, за повідомленнями, наказав розширити наступ, оголосивши мирні переговори «мертвими». А 25 лютого він казав президенту Китаю Сі Цзіньпіну, що Росія готова до переговорів з Україною. Отже, за три дні офіційні сигнали Москви змінювалися від готовності говорити до заяви про безперспективність розмов і знову до пошуку формату зустрічі.

Суперечка про місце зустрічі

У неділю, 27 лютого, речник Кремля Дмитро Пєсков повідомив, що російська делегація прибула до Гомеля в Білорусі для переговорів, спрямованих на припинення війни. Президент України Володимир Зеленський відкинув Білорусь як місце зустрічі, бо ця країна не є нейтральною стороною конфлікту. Зрештою сторони погодилися провести переговори на українсько-білоруському кордоні поблизу річки Прип’ять 28 лютого. Українська делегація прямувала туди через Польщу з міркувань безпеки.

Звернімо увагу на механіку цього компромісу: питання місця стало першим предметом змагання за легітимність процесу. Київ не погодився на майданчик, який виглядав би як переговори на території союзника агресора, і домігся зміни формату на кордонний.

Ще одна деталь стосується Білорусі. 26 лютого президент Франції Еммануель Макрон у телефонній розмові закликав президента Білорусі Олександра Лукашенка вимагати виведення російських військ з України. Лукашенко, своєю чергою, назвав повідомлення про можливу наявність у Білорусі ядерної зброї фейком.

Рішення третіх країн

Міжнародні реакції 27 лютого були різними за характером. Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу активував положення Конвенції Монтре про режим проток, що діють у воєнний час, і обмежив прохід військових суден, бази яких не розташовані на узбережжі Чорного моря. Це було конкретне нормативне рішення з практичним наслідком для морського руху.

Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен дозволила добровольцям долучатися до українських військових у боротьбі проти Росії. Прем’єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннетт запропонував посередництво для припинення вогню між Росією та Україною. За день до того президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявляв, що Анкара докладає зусиль для негайного припинення вогню.

Окремий пласт становили непрямі санкції в спортивній сфері: Міжнародна федерація дзюдо призупинила звання Путіна як почесного президента та амбасадора федерації з огляду на війну в Україні.

Внутрішній вимір

У самій Росії тривали протести проти війни: станом на 26 лютого, за повідомленнями, по країні затримали близько 3000 учасників антивоєнних акцій. Того ж дня Зеленський опублікував відео з Києва на тлі чуток, що він залишив країну, — ще один приклад того, як публічна присутність лідера стала частиною політичного протистояння.

Підсумок

За фактами 27 лютого видно кілька паралельних логік. Москва поєднувала переговорний трек із ядерною риторикою. Київ відстоював умови, на яких готовий сідати за стіл. Треті країни обирали інструменти за своїми можливостями: юридичні обмеження, допуск добровольців, посередницькі пропозиції чи символічні кроки. Результат переговорів, призначених на 28 лютого, у цей день ще не був відомий.